Історія справи

Постанова ВСУ від 18.05.2016 року у справі №6-2535цс15

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 травня 2016 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого суддів: Охрімчук Л.І., Гуменюка В.І., Лященко Н.П.,Романюка Я.М., Сімоненко В.М., Яреми А.Г.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Державного підприємства «Антонов» в особі філії «Серійний завод «Антонов» до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги за заявою ОСОБА_8 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 жовтня 2014 року, ухвали Апеляційного суду м. Києва від 17 вересня 2014 року та рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 11 березня 2014 року,

в с т а н о в и л а:

У січні 2014 року Державне підприємство «Антонов» в особі філії «Серійний завод «Антонов» (далі - ДП «Антонов», філія ДП «Антонов» відповідно) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги.

Позивач зазначав, що відповідачі проживають у кімнаті 23 гуртожитку (корпус 20) оздоровчого комплексу «Сокіл» (далі - ОК «Сокіл») і користуються житлово-комунальними послугами.

Посилаючись на те, що відповідачі не сплачують вартості спожитих житлово-комунальних послуг, унаслідок чого утворилася заборгованість, позивач просив стягнути з відповідачів 13 тис. 810 грн 94 коп. цієї заборгованості, інфляційні втрати та 3 % річних.

Голосіївський районний суд м. Києва рішенням від 11 березня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 17 вересня 2014 року, позовні вимоги ДП «Антонов» задовольнив: стягнув з ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 на користь ДП «Антонов» 13 тис. 58 грн 94 коп. заборгованості, 130 грн 59 коп. інфляційних втрат, 621 грн 46 коп. - 3 % річних.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 27 жовтня 2014 року відмовив ОСОБА_8 у відкритті касаційного провадження у справі за вказаним позовом з підстави, передбаченої пунктом 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

У заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 жовтня 2014 року, ухвали Апеляційного суду м. Києва від 17 вересня 2014 року та рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 11 березня 2014 року ОСОБА_8 просить скасувати ці судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції статті 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та постанови Ради Міністрів Української РСР від 3 червня 1986 року № 208 «Про затвердження Примірного положення про гуртожитки» (далі - Примірне положення) у подібних правовідносинах.

На обґрунтування заяви ОСОБА_8 надав копію ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 серпня 2015 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_8 доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Згідно із частиною першою статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 проживають і зареєстровані в кімнаті АДРЕСА_1.

18 травня 2012 року ОСОБА_7 була звільнена з посади машиніста насосних установок філії ДП «Антонов».

9 квітня 2012 року ОСОБА_8 був звільнений з посади заступника директора ОК «Сокіл» філії ДП «Антонов».

Згідно з розрахунком вартості розміщення та надання місця працівникам заводу для тимчасового перебування в гуртожитку (корпус 20) ОК «Сокіл» ДП «Антонов», який виконувався на підставі роз'яснення управління цінової політики виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), уточненого розрахунку вартості розміщення та надання місця працівникам заводу для тимчасового перебування у гуртожитку (корпус 20) ОК «Сокіл» ДП «Антонов», спільного рішення адміністрації філії ДП «Антонов» та профспілкового комітету Профспілки авіапрацівників України (ПАУ) філії ДП «Антонов» від 28 лютого 2012 року та розпорядження заступника директора філії від 1 червня 2013 року № 54 «Про введення уточнених розрахунків вартості розміщення та надання місця працівникам заводу для тимчасового перебування у корпусах оздоровчого комплексу «Сокіл», відповідачі, які не є працівниками заводу, повинні сплачувати: ОСОБА_7 та ОСОБА_9 - по 432 грн на місяць; ОСОБА_8 - 134 грн на місяць.

За довідкою про заборгованість з оплати за проживання у період з 1 квітня 2012 року до 1 листопада 2013 року заборгованість відповідачів склала 13 тис. 58 грн 89 коп.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ДП «Антонов», суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, вважав, що розрахунок заборгованості відповідає вимогам закону, доказами відповідачів не спростований, тому з огляду на порушення відповідачами зобов'язання з оплати житлово-комунальних послуг суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідачів заборгованості за надані їм житлово-комунальні послуги.

Разом з тим в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 серпня 2015 року, наданій заявником для порівняння, касаційний суд виходив з того, що філія ДП «Антонов» не зверталась до органів місцевого самоврядування щодо затвердження тарифів на послуги з утримання будинку і прибудинкової території для гуртожитку на території ОК «Сокіл», а нарахування оплати за проживання в кімнаті гуртожитку виходячи з розміру тарифів на житлово-комунальні послуги, затверджених КМДА, спільним рішенням адміністрації філії ДП «Антонов» та профспілкового комітету ПАУ філії ДП «Антонов» від 28 лютого 2012 року та розпорядженням заступника директора філії від 1 червня 2013 року № 54 «Про введення уточнених розрахунків вартості розміщення та надання місця працівникам заводу для тимчасового перебування у корпусах оздоровчого комплексу «Сокіл» здійснено з порушенням вимог Примірного положення, Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 червня 2011 року № 869 «Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги» (далі - Постанова № 869) та статті 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», оскільки розрахунок експлуатаційних витрат (до яких включено оплату проїзних квитків та інші витрати, зокрема використання флеш-накопичувача, обслуговування бухгалтерських програм, курси, послуги зв'язку тощо) позивач здійснив на власний розсуд, усупереч указаному Порядку, включивши витрати, які не входять до переліку послуг, оплата яких може покладатись на споживачів.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції Примірного положення, Постанови № 869 та Закону України «Про житлово-комунальні послуги», що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права у подібних правовідносинах, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Згідно із частиною першою статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Законодавство України у сфері житлово-комунальних послуг ґрунтується на Конституції України і складається з нормативно-правових актів у галузі цивільного, житлового законодавства, Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері житлово-комунальних послуг (стаття 4 цього Закону).

За статтею 8 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» стандарти, нормативи, норми і правила встановлюють комплекс якісних та кількісних показників і вимог, які регламентують вироблення та виконання житлово-комунальних послуг з урахуванням соціальних, економічних, природно-кліматичних та інших умов регіонів та населених пунктів.

Стандарти, нормативи, норми, порядки і правила у сфері житлово-комунальних послуг розробляють і затверджують Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері технічного регулювання, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування в межах їхніх повноважень та згідно із законодавством.

Інші центральні органи виконавчої влади затверджують нормативно-правові акти у сфері житлово-комунальних послуг, що видаються в межах їхніх повноважень після погодження або спільно з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, і реєструються в установленому законодавством порядку.

Відповідно до статті 13 цього Закону залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на:

1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо);

2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо);

3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо);

4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Примірні переліки житлово-комунальних послуг та їх склад залежно від функціонального призначення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.

Згідно зі статтею 14 вказаного Закону залежно від порядку затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги вони поділяються на три групи:

1) перша група - житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують уповноважені центральні органи виконавчої влади, а у випадках, передбачених законом, - національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг та національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики;

2) друга група - житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують органи місцевого самоврядування для надання на відповідній території;

3) третя група - житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які визначаються виключно за договором (домовленістю сторін).

Ціни/тарифи на комунальні послуги та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій формуються і затверджуються центральними органами виконавчої влади, національними комісіями, що здійснюють державне регулювання у відповідних сферах, та органами місцевого самоврядування відповідно до їхніх повноважень, визначених законом.

Порядок формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, Порядок формування тарифів на централізоване водопостачання та водовідведення, Порядок формування тарифів на послуги з централізованого постачання холодної води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), Порядок формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, Порядок розрахунку роздрібного тарифу на електричну енергію та Порядок встановлення роздрібних цін на природний газ для населення затверджені Постановою № 869.

Порядок формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій визначає механізм формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій і поширюється на суб'єктів господарювання всіх форм власності, які надають послуги, суб'єктів господарювання всіх форм власності, що спеціалізуються на виконанні окремих послуг, на умовах субпідрядних договорів з виконавцями, органи місцевого самоврядування, власників, орендарів житлових будинків (гуртожитків), власників (наймачів) квартир (житлових приміщень у гуртожитках), власників нежитлових приміщень у житлових будинках (гуртожитках).

Тариф на послуги розраховується окремо за кожним будинком залежно від запланованих кількісних показників послуг, що фактично повинні надаватися для забезпечення належного санітарно-гігієнічного, протипожежного, технічного стану будинків і споруд та прибудинкових територій з урахуванням переліку послуг згідно з додатком до цього Порядку.

З власниками (наймачами) квартир (житлових приміщень у гуртожитку) та власниками, орендарями нежитлових приміщень у житловому будинку (гуртожитку) укладається договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.

Послуги надаються з урахуванням встановленого рішенням органу місцевого самоврядування тарифу, його структури, періодичності та строків надання послуг. Копія такого рішення є невід'ємною частиною договору про надання послуг.

Інформація про перелік послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, їх вартість, структуру тарифу, його зміну з обґрунтуванням її необхідності доводиться до відома споживачів у порядку, затвердженому Мінрегіоном.

Під час установлення тарифу на послуги необхідно забезпечувати прозорість визначення вартості усіх послуг з розрахунку на 1 кв. метр загальної площі квартири, житлового приміщення у гуртожитку та нежитлового приміщення у житловому будинку (гуртожитку).

Тариф на послуги для гуртожитків, що призначаються для проживання одиноких громадян (житловими приміщеннями спільно користуються кілька осіб, які не перебувають у сімейних стосунках), розраховується згідно з цим Порядком. Вартість послуг з розрахунку на ліжко-місце визначається як добуток тарифу на норму житлової площі для однієї особи в гуртожитку.

Згідно з пунктом 18 Примірного положення громадяни, які проживають у гуртожитку, зобов'язані своєчасно вносити плату за користування жилою площею і за комунальні послуги відповідно до пункту 38 цього Примірного положення.

Плата за користування жилою площею в приміщеннях, що знаходяться в спільному користуванні кількох осіб, які не перебувають у сімейних стосунках, провадиться за встановленими ставками. Витрати на комунальні послуги входять до ставки плати за користування жилою площею, і окремо плата за них не стягується.

Громадяни, які проживають у приміщеннях, що перебувають у їх відособленому користуванні, вносять плату за користування жилою площею і за комунальні послуги по ставках квартирної плати (тарифах), установлених для будинків державного та громадського житлового фонду (пункт 38 Примірного положення).

Статтею 66 Житлового Кодексу Української РСР установлено, що плата за користування житлом (квартирна плата) обчислюється виходячи із загальної площі квартири (одноквартирного будинку).

Відповідно до вимог цієї статті калькуляційною одиницею є 1 кв.м загальної площі.

Отже, оплата за користування житловим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду обчислюється виходячи із загальної площі квартири (одноквартирного будинку).

Комунальні послуги - це послуги, які надаються водо-, тепло-, газо-, електропостачальниками та іншими організаціями власникам (наймачам) житлових приміщень за встановлену уповноваженими державними органами плату.

Плата за комунальні послуги власниками квартир, наймачами, орендарями сплачується відповідно до затверджених цін, тарифів та показників засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.

Судові рішення у справі, що переглядається, не містять висновків щодо показників (складових), які включені до тарифів на комунальні та експлуатаційні послуги за розрахунком вартості розміщення та надання місця працівникам заводу для тимчасового проживання у гуртожитку (корпус 20) ОК «Сокіл» ДП «Антонов».

Отже, у справі, яка переглядається Верховним Судом України, суди неправильно застосували норми Примірного положення, Постанови № 869 та Закону України «Про житлово-комунальні послуги», що призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 3604 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій, ухвалених у цій справі.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57-60, 131-132, 137, 177, 179, 185, 194, 212-215 ЦПК України, визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовів, що стосуються, зокрема, грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, доведеності розміру збитків, наявності доказів, що їх підтверджують).

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

Однак відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною першою статті 3602 ЦПК України справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу, а тому Верховний Суд України не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Відсутність процесуальної можливості з'ясувати дійсні обставини справи перешкоджає Верховному Суду України ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд до суду першої інстанції згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603 , частиною першою, підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України, Cудова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву ОСОБА_8 задовольнити частково.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 жовтня 2014 року, ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 17 вересня 2014 року та рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 11 березня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої

статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий Л.І. Охрімчук

Судді: В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко

Я.М. Романюк

В.М. Сімоненко

А.Г. Ярема